Староукраїнська лексикографіяСтароукраїнська лексикографіяЛексикографія від часів Київської Русі до XVI сторіччяУкраїнська лексикографія - розділ української мови, що займається створенням словників (словник) та опрацюванням їх теоретичних засад. Староукр. лексикографія в її зв'язках з рос. та білоруська. К., 1980.В. В. Німчук.
Монографія присвячена історіографії вітчизняної лінгвістики. В ньому досліджуються граматичні праці, поширені в Україні в XIV - XVII ст., Покизана плідна взаємодія українських та російських культур, значення граматиківцих праць XIV-XVII ст. в розвитку лінгвістичної теорії, кодифікації церквиковнослов'янської, староукраїнської та староросійської літературних мов, вісторії вітчизняної освіти, з урахуванням їхньої ролі у розвитку мовознавства зарубіжних народів.Для філологів-дослідників, істориків науки і освіти, викладачів, аспірантів, студентів та вчителів.Відповідальний редакторВ. М. РусанівськийРецензентиС. П. Бевзенко, І. П. ЧепігаСпеціальні дослідження з історії мовної науки, в тому числі й вітхизняного, спорадично з`явилися з початку XIX століття. Проте інтерис до проблем загальної історії лінгвістики та окремих її галузейпомітно зріс в останні десятиріччя. Активізація історіографії лінгвісутики перетворює цей науковий напрямок в окрему дисципліну (Слюсарева, 3). Розширюється коло проблем, що стають об'єктом вивчення;збагачуються новими дослідженнями всі жанри лінгвістичної історіографії; формуються і вдосконалюються методи та прийоми нової мовознавчої дисципліни. Історія науки завжди була невід'ємною частиноюною теоретического мовоанявства (Амирова і др., 11). Вона стала передметом викладання у вузах СРСР.Інтерес до проблем історії науки не випадковий. За визначеннямФ. Енгельса, "теоретична мислення кожної епохи, а значить і нашепохи, це'-історичний продукт ... »(Маркс, Енгельс, т. 20, 344).До фундаментальних проблем історіографії наші вчені відносятьвизначення предмета і завдань науки, розробка основних принципівперіодизації історії лінгвістики, з 'ясування внутрішньої логіки розвитку мовноїзнавства..... 

 Виробник Наукова думка Страна виробництва УкраїнаТип друковане видання Тематика історіяязик видання український Від палітурки твердий Від видання елітарне
До часів Київської Русі належать невеликі рукописні словники («О именЂхъ и глемыхъ жидовьскымь азыкъмь», «РЂчь жидовьскаго азыка, преложена на роускоую» та інші), у яких тлумачаться переважно біблійські особові імена й топоніми, окремі старослов’янські слова («Тълкъ о неразоумны(х) словесе(х) псалтырных»), розкривається символ, або алегоричний зміст деяких слів у Псалтирі («Тълкованиіє неоудобь познаваємомь въ писаныхъ рЂчемь»), де перекладено малозрозумілі старослов’янам лексеми. На Русі перекладали також греко-візантійські тлумачення власних назв. Активно розвивається в Україні глосографія впродовж XIV – XVII століть. Перший церковнослов’янський український словник невідомого автора «Лексисъ съ толкованіємъ словенскихъ словъ просто» (не раніше 50-х pp. XVI ст., залишився в рукописі) складено із загально церковнослов’янських слів, небагатьох антропонімів і топонімів, налічує 896 вокабул (при 127 словах немає перекладів). У словнику зібрано глоси з різних джерел, використано й попередні лексикографічні праці. Вокабули розміщено за алфавітом, імена введено у формі називного відмінка однини, дієслова – в першій особі однини теперишнього часу. Багато слів подано не в вихідних формах. Матеріали «Лексиса...» згодом використали Лаврентій Зизаній та Памво Беринда.